75 років пройшло з тих пір як батьки пішли доїти корів і не повернулись. Лише сьогодні донька розповідає, що тоді сталось

Залишки Марселене та Франсін Дюмулен (Marcelin/Francine Dumoulin), які зникли 15 серпня 1942 року, виявили у Швейцарських Альпах у льодовику Цанфлеуран поблизу гірськолижного курорту Ле-Діаблере.

Поліція підтвердила особу загиблих після проведеного ДНК-тесту та впізнання донькою пари.

Подружжя було знайдено поряд один з одним разом з рюкзаками, пляшкою, книгою і годинником.

75 років про долю подружжя Дюмулен було нічого не відомо. У них залишилося семеро дітей, п’ять хлопчиків і дві дівчинки, яких відправили в прийомні сім’ї після того, як пошуки зниклих в горах, що тривали два місяці, ні до чого не привели.

Існує версія, що пара провалилася в ущелину у льодовику.

40-річний Марселен Дюмулен, який працював на той час кравцем, і його дружина Франсін, 37-річна шкільна вчителька (на фотографії), 15 серпня 1942 року вийшли з дому в селі Шандолен і вирушили в гори, щоб подоїти корів, що паслися неподалік.

З того часу подружжя більше ніхто не бачив.

Представники швейцарської поліції заявили, що залишки було виявлено у льодовику на висоті 2615 метрів і офіційно впізнано. Монік Гаучі (Monique Gautschy), молодшу дочку пари, викликали для пізнання.

Знахідка дала родичам подружжя Дюмулен нарешті шанс дізнатися, що сталося з парою, попрощатися і поховати їх.

За повідомленнями місцевих газет, подружжя впізнали за документами воєнного часу.

Але, за словами іншої дочки, Марселен, якій було лише чотири роки, коли вона залишилася сиротою, діти одразу зрозуміли, що останки належать їхнім батькам.

Ми все життя не втрачали надії, шукали батьків.

Тепер ми можемо організувати похорон, на який вони заслуговують, — розповіла 79-річна Марселен. — Після 75 років невідомості та очікування я можу сказати, що ці новини принесли мені спокій».

Також одна з дочок згадала, що їхня мати вперше вирушила з батьком на таку прогулянку.

Більшу частину часу вона була вагітна і не могла підніматися льодовиками.

Після завершення пошуків пари дітей розділили та помістили до різних родин. Хоча вони мешкали в одному регіоні, брати і сестри незабаром стали один одному чужими.

«Я не одягну чорне на похорон. Білий колір є більш відповідним. Він символізує надію, яку я ніколи не втрачала», — сказала Марселен.