Чоловік мій поїхав в Європу заробляти нам на будинок і машину, і ось повернувся додому…

Перші місяці ми були на зв’язку щодня. Чоловік дуже сумував і дзвонив мені, коли тільки мав таку можливість. Завжди знаходив хвилинку, щоб перекинутися зі мною теплим словом, та й я підтримувала його, як могла.

Але десь за півроку між нами з’явився дивний холод. Жінки мене зрозуміють. Назар потроху віддалявся. Дзвонив рідше, говорим буквально кілька слів і тікав у справах.

Мовляв, роботи побільшало, він втомився, подзвоню пізніше, справи-справи.

Тоді до мене й закралася думка: тут щось не те. У Назара хтось є. Але спочатку я ці погані здогади гнала від себе геть.

Хіба можна так враз перекреслити 16 років щасливого шлюбу? До того ж він їхав в Норвегію заради будинку і машини. Заради майбутнього нашої доньки.

Минуло 2 роки. Чоловік практично перестав виходити на зв’язок. Жодного дзвінка по 2-3 місяці та мізерні сухі повідомлення раз на кілька тижнів у месенджерах. Я ніби прийшла до тями і нарешті зізналася собі, що у Назара є інша.

Але я не готова була прийняти це і змиритися. Я зрозуміла, що мені потрібно повернути чоловіка додому. Довго міркувала, як виманити його з Норвегії. Але чоловік з’явився сам і повідомив, що скоро їде на батьківщину.

Моє жіноче чуття не віщувало нічого доброго…