Дівчина завітала в гості до батьків свого нареченого, щоб познайомитися…

– Щось ти багато наготувала сьогодні, Людо, наче на весілля.

– Майже мамо. Майбутня невістка ж знайомитись приїжджає. Та й трохи зварила. Того трішки, того, і стіл повний.

Оленою Тимофіївна поправила спідницю, немов не помічаючи, що дочці не до розмов, і продовжила:

– Вдома справ багато, пора картоплю підгортати, а вона від плити не відходить. Генадій теж, бач, поголився, сорочку почепив у коридорі. Виходить, мене не запрошуєте дивитися на невістку.

– Чому ж? – Поспішала Людмила. – На вечірньому автобусі приїжджають, приходьте з батьком.

– Батько не піде, занедужав.

– Тоді загорну йому пирога та курочку.

– Заверни. Але все-таки, Люда. Не надто ти її балуєш вперше?

– А як, мамо? Гостинність – це наше обличчя. Як нагодую, як ставитимуся, так і вона синові моєму відповість.

– Ой, – замахала руками мати. – Хто б говорив. Скільки ти сліз пролила, скільки ти повзала на городі свекрухи, а другий день пам’ятаєш, ні? Чи забула зовсім?

Людмила подивилась на матір.

На її засмаглому обличчі, обрамленому білою хусткою, виділялися очі – блакитні, немов літнє тепле небо. Мати за останні кілька років здала сильно, доглядаючи чоловіка, переживала, дочці не хотілося її хвилювати і суперечити.

– Мамо, приходь до семи. Посидимо, познайомимось із дівчинкою.

– Що знайомитись? Онук вибрав вже й заяву до ЗАГСу подали. Тут вже знайомся чи ні, все вирішено. Та й не дівчинка вона вже.

Людмила вдала, що не встигає, прискорила темп, а коли мати вийшла з літньої кухні, сіла на табуретку…