Дівчина завітала в гості до батьків свого нареченого, щоб познайомитися…

Корів батьки Андрія не тримали, тому доїти не було кого. Город у матері Андрія був майже зразково-показовий. Особливого догляду не потребував. А ось картоплю пора було вже підгортати, тим більше після вчорашнього дощу.

Віра, побачивши калоші, і сапки, сама собі посміхнулася. Як розвидниться, можна братися за роботу.

Зварила Віра борщ, посмажила сирників на сніданок, таких, які Андрій любить, закип’ятила чай і вийшла на город. За роботою навіть не почула, як прийшла Олена Тимофіївна.

Та стояла біля грядки з морквою, склавши руки перед собою і дивилася, як Віра працює. Усміхалася.

– Віра, доброго ранку, чаєм пригостиш?

Віра від несподіванки трохи сапку не випустила, підвела голову, помітила, що бабуся задоволена.

Однією чашкою чаю не обійшлося. Олена Тимофіївна спробувала і сирники, і шматочок гарячого хліба з’їла. Нічого до ладу не питала, все більше дивилася. Дивилася, як уміло ріже хліб ця незнайома їй жінка, як рухається незнайомою кухнею, як ставить чашку перед нею і на якій тарілці подає їжу. Все важливе було для бабусі.

Люда вийшла у двір ближче до сьомої години. Прокинулася рано, але вставати не наважувалася, переживала розбудити сина та гостю. Олена Тимофіївна сиділа на лавці біля паркану і щось смішне розповідала Вірі, яка підгортала картоплю. Вони разом весело сміялися з історії і розмовляли, немов давні подруги.

– О, Людо,- звернулася до дочки мати,- ось ти й спиш довго, невістка, дивись, город тобі вже підгортає, хліб спекла, сніданок приготувала.

Люда махнула рукою:

– Голова важка.

– Старієш, – захитала головою мати і відвернулася, продовжуючи розповідати щось Вірі.

Люда зайшла на літню кухню та сіла за стіл. Борщ на плить, хліб вже остигає під рушником і улюблені сирники сина в тарілці під кришкою.

– Ось тобі й невістка, – Олена Тимофіївна зайшла слідом. – Добра! Спокійна будь за сина..