До повномасштабного російського вторгнення Катерина Ступницька неодноразово бувала на передовій – надавала допомогу та рятувала життя бійців.
Військова медикиня, сержантка Збройних сил України Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року на Рівненщині. З дитинства мріяла стати медиком, тому пішла навчатись до Дубенського медичного коледжу. А вже у свої 20 років прийшла до районного військкомату.
Тож, на початок великої війни 25-річна Катерина служила у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого не перший рік, потрапляла на різні за складністю ротації на передовій, проте завжди виконувала свої обов’язки на найвищому рівні, не забуваючи про людяність та добре слово.
“Якщо просто сказати, що вона була хорошою людиною – це не сказати нічого. Вона була людиною із великим серцем, завжди усміхнена, радісна, – розповідає командир її роти боєць Микола. – Катерина була “запальничка”: завжди горіла, в неї очі світилися. Завжди надавала допомогу, байдуже, хто до неї підходив. Як медик вона завжди була дуже компетентною, завжди знала, кому і що потрібно”.
Того дня, 8 березня, Катерина врятувала багато життів, адже її підрозділ брав участь у непростому бойовому завданні – зачистці смт Макарів на Київщині.
“Це вийшла не та військова сила й техніка, на яку ми розраховували. Тож того дня ми потрапили в оточення, – згадує військовий. – Всі поранені були там, куди Катерина могла під’їхати, надати допомогу й забрати. Катерина їздила, ми забирали поранених. Вона вивезла важкопораненого командира взводу, а легших поранених, хто міг сидіти, вивозили у БМП, відправили всіх”.
Уже в місці збору медикиня продовжувала надавати допомогу та відправляти хлопців до лікарень. Проте, коли решта бійців вийшли з оточення, відійшли та перегрупувались, їх почала накривати ворожа артилерія.
“Такі воронки були, що заливай фундамент – і будуй хату. Тоді знову були поранені. Знову Катеринина робота. Їй уже тоді допомагав перевозити поранених місцевий мешканець, серед них важкі були, як виявилося. Один хлопчина залишився живим лише завдяки Каті, але ще сам не ходить – мав уражений хребет”, – пояснює Микола.
Лише ближче до вечора видалася спокійна на перший погляд хвилинка. Катерина повернулася до свого підрозділу після евакуації поранених. Був момент затишшя, який кожен використовував по-своєму. Хтось був на позиціях, хтось патрулював, а інші мали змогу трохи перепочити, привести себе до ладу та поговорити з рідними. Втомлена медикиня була серед них.
“І в той самий час, коли все більш-менш припинилося і заспокоїлося, коли ми вже ніякої біди не очікували, близько о пів на десяту вечора прилетіли два літаки. Вони точково, в те приміщення, де був розташований КСП, де був медпункт, скинули 4 бомби, а ще одну, півтонну – метрів за 15-20 від нього. Мене знайшли біля тих воронок, я був при тямі, але не пам’ятаю навіть цього, – говорить боєць. – Катерину шукали серед завалів, але знайшли її тіло наступного дня, за 20 метрів від розбомбленої будівлі”.
Як додає Микола, Катерина була єдиною дівчиною в їхньому підрозділі та єдиною медикинею. Кілька днів перед тим командир намагався відіслати дівчину з гарячої точки, проте вона відмовилася.
12 березня Героїню, чиїми руками врятовані десятки життів українських воїнів, поховали в рідному селі Залізниця на Рівненщині. А указом президента України від 19 березня 2022 року бойовій медикині, сержантці Катерині Ступницькій посмертно присвоєно орден “Золота Зірка”.
