Іван втратив матір, і її поховали поруч із батьком. Після церемонії, його сестра, Тетяна, переглядала речі в родинному домі

…Матір поховали поряд із батьком. Тетяна обнишпорила весь будинок у пошуках грошей.

Вона навіть брата не соромилася, хоча й знала, що будинок уже давно його.

Іван мовчки дивився на сестру і думав, що права була мама.

– Знайшла щось? – запитав він.

– А як же ж! Знайдеш у тебе щось.

– Саме так, у мене…

– Це нечесно, треба все ділити! Все!

– Бери що хочеш на згадку про батьків, але дім мій.

– Навіщо мені всі ці ганчірки? Яка пам’ять? Краще б ти мені вартість моєї частини будинку віддав і землі теж. Земля зараз дорога. Ти зі спадщиною, а я без.

– Ось, – Іван поклав на стіл конверт. – Мама казала віддати тобі.

Тетяна остовпіла від здивування.

– Собі більше залишив?! – нарешті сказала вона. – І так мене обділили!

– Тебе обділиш. Ось два конверти. Тобі й мені. Заощаджень у банку немає.

– Ну хоч щось, – сказала Тетяна заглядаючи в конверт. Але я хочу інколи приїжджати сюди відпочивати. Ти ж мені не виплатиш половину? Значить, я маю право, батьківський дім же ж.

– Тільки на моє запрошення.

– Я хочу запросити сюди подруг. При мамі було незручно. І ще ми б і на Різдво приїхали із сім’єю та друзями.

– Ні. Різдво у нас буде у місті. У дітей концерти та ялинки. Тут ми збираємось потім. Приїжджайте, але без друзів. Тільки ваша родина.

– Фух, який ти занудний, братику. Гаразд, ми приїдемо…

…Рано-вранці, через два дні після нового року, родина Івана поїхала у село. Погода стояла чудова.

Вони прикрасили невелику ялинку у дворі. Пічку в будинку вже нагрів сусід до їхнього приїзду. Всі сіли до столу, шашлик уже був готовий. Сім’ї Тетяни чомусь ще не було, хоч вона й дзвонила, сказала, що будуть.

Вони з’явилися тільки через три години. Була вже девʼята вечора.

– І що сталося? – запитав брат.