Іван втратив матір, і її поховали поруч із батьком. Після церемонії, його сестра, Тетяна, переглядала речі в родинному домі

– У цій глушині навіть ялинку не знайти. Хотіли вам подарунок зробити, а нас побачили. В темряві в лісі! Як вони побачили? Штраф виписали, а ялинку забрали. А як без ялинки? Ще одну знайти. І знову зловили. Ну і як вони дізналися? Штрафи тепер плати. Подарунок був вам.

– Ну, ви й смішні! Хотіли безкоштовно подарунок для нас роздобути. Дорого вам все обійшлося. За таке не платитиму. За стіл сідайте. Зараз все підігріємо і будемо святкувати.

– Як не будеш?! Ти й так мене обібрав із будинком!

– Тетяно, не починай, – тихо сказав їй чоловік, але Тетяну було вже не зупинити.

– Мовчи! Ти мені завжди грошей шкодував, і цей теж. Та всі ви жадібні. І ці, лісники…

– Не галасуй.

– А ти не лізь! Весь настрій зіпсували. Телефон мені не купив, з путівкою відмовив, цей грошей не дає, той пожалкував. Ялинку і то знайти нормально не можеш. Що за мужики такі?!

– Не подобається. Можеш бути вільною. З ялинкою твоя ідея була. Набридло тебе слухати. Зараз викличу для тебе таксі.

– Я сама викличу!

Ображена Тетяна поїхала. Стало якось легше дихати. Свято продовжилося вже без неї. Діти веселилися, їх мати не сварилася…