– Люба, я вирушаю у відрядження! – повідомив Ігор своїй дружині Вероніці…
– Ну, по сімейному. Тим більше що Ігор сам нас запросив. Ти зрозумій, я тільки заради цього відпустку і взяв собі. Люба мене так просила, ти не повіриш…
Тут Вероніка зрозуміла, що може дійсно не варто гарячкувати й погодилася. У підсумку родичі залишилися в одній кращій кімнаті, а вона в іншій – меншій.
Начебто вже забули всі про це все і вийшло навіть нормально поспілкуватися. Якби не одне головне «але»…
Роман і Люба були ще тими нечупарами!
Посуд вони за собою до ладу не мили, підлогу забруднили, басейн гумовий теж. На всі зауваження «гості» тільки жартували або обіцяли прибрати пізніше.
– Я не жартую, мені вже набридло це все! – казала Вероніка.
Однак у відповідь вона чула все те саме:
– Ну, не перебільшуй! Подумаєш, крихти на столі залишили, що ж тут такого? – розводила руками Люба.
– Що такого?! Мишей мені тут розводити не треба!
У результаті абияк виходило змушувати їх прибирати за собою, але часто доводилося робити все самій. Тому що простіше було одразу прибрати, аніж постійно просити і чекати ще 3 дні.
І тут несподівано Вероніці прийшла чудова ідея. Наступного дня вона вирішила розбудити гостей рано-вранці.
– Встаємо! – гукнула вона.
– Вероніко, ти чого так рано?! Що трапилося?! – протирав очі Роман.
– Зараз на город працювати підемо, поки сонце не пече треба встигнути. От, потім і виспитеся. І ти, Любо, теж вставай.
Люба ліниво потяглася.
– А я там нащо?
– Як нащо? Теж допомагати підеш. Якщо ви вже приїхали, значить нема чого час витрачати, давайте допомагайте.
У результаті Вероніка досягла свого і родичі вийшли надвір.
– А робити нам що треба?
– Ой, справ у нас тут купа! Наприклад, треба прополоти весь город, а потім ще полити і квіти пересадити треба.
У результаті до обіду родичі працювали з нею на городі…
