«Ну все, тобі хана! Телефонувала мама, я все знаю! Ти не приїхала до неї сьогодні робити прибирання». Кричав невдоволений чоловік на Олену. Та побачивши, що вона робить ЗАЦЕПЕНІВ…
Коли-небудь закінчиться, і зрозуміють, що краще марку купувати. Чоловік з дружиною ніби на різних планетах жили, Віталік просто закривав очі на очевидні речі. Ніякий він не годувальник, дружина основний внесок у сім’ю вносить, навіть іпотеку швидко погасили завдяки їй: вона підробітки брала, її ініціатива була великі суми вносити, щоб швидше від іпотеки позбутися.
А чоловік у цей час на дивані лежав і насміхався над нею, мовляв, малює якісь картинки з сукнями, строчить щось ночами, і не гидко їй багатих дам обслуговувати. Олена ж була вдячна кожній своїй клієнтці, не було серед них зверхніх багатійок, нормальні люди, й робить вона це не просто так, у сім’ю ж усе. Вона просила й чоловіка трохи напружитися, у нього ж також є можливість додаткові замовлення брати, скільки оголошень є про перевезення вантажів, але ні, навіщо йому це, казав, що відпочивати також потрібно і не хотів напружуватися.
Після того як сім’я погасила іпотеку, Олена зав’язала з підробітками, за прикладом чоловіка вирішила, що досить напружуватися, потрібен і відпочинок. Але тільки розслабилася, тут свекруха — ще гірше, ніж замовлення, які вона вдома робила. З Валентиною Юріївною, крім фізичної втоми, ще й моральна була. Молода жінка приходила додому, вичавлена, як лимон.
Бачачи, що їй ніхто не хоче допомагати, вона запропонувала чоловікові найняти доглядальницю, сама була готова половину оплачувати, але нехай і заловка напружиться хоч трохи, грошей також виділить, і свекруха частину пенсії вкладе у свій догляд. Але ні, всі відмовилися. Олена, скриплячи зубами, сказала, що буде сама платити за доглядальницю, але тут свекруха вперлася. Валентина Юріївна була категорично проти чужої людини в будинку, вона нікому не збиралася довіряти, всі злодії, обманщики й маніяки.
«Згубить мене, кажу вам,» — злилася свекруха, — «буде голодом морити і загрожувати, щоб я нікому не скаржилася.» Хоч невістка й запевняла, що знайде хорошу людину, не допомогло, свекруха сказала, що краще помре, і це буде на совісті Олени, ніж дозволить, щоб сторонні ходили навколо неї. Чоловік, утомлений від з’ясування стосунків із матір’ю і її скарг на дружину, сказав Олені, щоб вона кидала роботу, адже на мізки йому капала не тільки мати, але й дружина, постійно втомлена була й говорила, що не в змозі жити на два будинки. «У нас все одно іпотека виплачена, а на решту вистачить моєї зарплати,» — казав чоловік, — «будеш їздити до матері й наш дім утримувати в порядку, все встигнеш.» Але Олені подобалася її робота, не хотіла її кидати заради свекрухи. Чому вона має жертвувати улюбленою справою і замість цього проводити більше часу із вередливою свекрухою і у чоловіка бути обслуговуючим персоналом, а він буде на дивані лежати й вказівки давати, ще й вирішувати, коли їй дати грошей?
Дякую, перспектива не приваблива, і так вона зараз практично не просить у нього нічого, свої витрачає на їжу, облаштування будинку і на себе. У Віталіка щось попросиш, так ледь не сім кіл пекла пройдеш: навіщо, чому, а дешевше, а не час. Повністю стати залежною від чоловіка Олена не хотіла.
Задумалася, чому вона має знаходити час і ущемляти себе у чомусь, чому про матір не син з дочкою піклуються, а невістка. Ще й отримує від неї, донечка і синок у неї гарні, а невістка приходить і все робить так, ніби руки не з того місця ростуть. Ще й як влаштувалася зручно Валентина Юріївна, сама так ретельно за порядком ніколи не стежила: що не прийдуть раніше до неї гості, повсюди шкаралупки, які папуга розкидає скрізь, про вікна і не варто говорити. Після того, як Олена їх помила і випрала штори, у квартирі свекрухи навіть світліше стало. Одного дня свекруха заявила, що Олена про генеральне прибирання забула, його потрібно робити раз на місяць і просила, щоб наступного разу невістка купила нормальні мийні засоби і все гарненько вимила, особливо духовку і холодильник.
Невістка з розумінням поставилася: треба, значить треба, і пішла з Богом. Валентина Юріївна чекала її в суботу, але Олена не прийшла. Зазвичай невістка в суботу приходила годин о дев’ятій, щоб раніше звільнитися, а тут свекрусі вже й їсти хочеться, а нічого немає, невістка ж повинна свіженьке приготувати, раз прийде. Природно, сама Валентина Юріївна не готувала собі, хоча пересуватися по квартирі могла і сама себе обслуговувала, не прикута ж до ліжка…
