…Раптом пролунав голос, і Рита стрепенулася. Вона обернулася й застигла від несподіванки

– Ви хоч пам’ятник мамі нарешті поставили? – запитала в черговий раз тітка Ліза.

З мамою Рити вона не була у добрих стосунках, а навіть навпаки – вони давно посварилися і так за життя мами і не помирилися.

Але саме це питання її чомусь дуже цікавило.

– Поки не поставили, скоро замовимо, там хрест міцний стоїть із металу, це навіть краще, – Риті всі ці розпитування не подобалися.

Тітка її сама давним давно у місто переїхала і в село ні ногою.

Навіть на поминки мами, своєї сестри, не з’явилася, сказала, що слаба.

І взагалі Риті інших турбот вистачало, а маму вона постійно згадувала, і це головне. І чи є там пам’ятник чи ні яка різниця?

– А за могилкою ти хоч ти доглядаєш? – Не вгавала тітка Ліза. – Коли востаннє була?

– Їздили звичайно, все гаразд, тітко Лізо! – запевнила її Рита.

Хоча сама там уже понад рік не була.

Мама завжди говорила їй, що треба більше думати про людей, доки вони живі…