Сашко вирішив оглянути роботу, коли раптом ЗАВМЕР від несподіванки …

– Чи не заповідник ти відкрив, Івановичу? – сміялися сусіди, коли бачили, як Сашко свариться до хлопчаків, що випадково зайшли на поле, скошує бур’яни, і обгородив значну частину парканом з невисоких рідкісних кілків.

– Щоб машини раптом не заїжджали. А то міські рибалки, чи грибники так і їдуть до нашого лісу, а тут лелеки… – відповідав він, оглядаючи свої простори.

…Взимку Ольга народила сина. По всьому селі вже ходила добра розмова про лелек, а Сашко продовжував охороняти своїх птахів, примовляючи:

– У нас із ними ще договір. Мені й донька потрібна буде незабаром. Ось синочка на ноги поставимо спочатку…

– Молодці, молодці, – сміялися їхні сусіди. – Діти – це справа хороша, а якщо лелеки принесли, то тим паче…

Так і стало Сашкове поле лелековим. Його й зараз так називають, тому що лелеки все прилітають і прилітають у це місце, до добрих людей.

Довгі роки вже прилітають…

А в Сашка й Ольги вже й онуки народилися. Спасибі птахам і Землі нашій, матінці…