Щоб уникнути пробок, Борис Миколайович поїхав іншою дорогою. З аеропорту до міста вела ще одна дорога. Щоправда, менш популярна, скажімо так.
Проходила вона окраїною, яка давно мала не дуже хорошу репутацію. Такі околиці є у кожному місті, де більше, де менше. Зазвичай тут і дорога гірша, і ліхтарі через один, а то й через п’ять.
Та й узбіччя таких доріг у густих чагарниках. Але скоротити час і не потрапити у затор тут можна. Ось таксист і вибрав цей шлях.
І раптом на узбіччі він помічає дитячу фігурку. Придивився — маленька дівчинка, років п’яти, не більше. Борис Миколайович пригальмував, намагаючись розглянути, з ким вона…
Але поряд нікого не було. Тоді він зупинив машину, вийшов і попрямував до дитини. Дівчинка з переляком дивилася на таксиста, але не тікала.
Він теж дивився на дитину. На блідому личку синці та синці, на руках садна, одна ручка в кисті спухнула. Борис Миколайович обережно запитав малу, з ким і куди вона йде.
Дівчинка дістала з кишені зім’ятий блокнотний лист і простягла його таксисту. Він насилу прочитав кострубаті літери. Хтось невідомий писав….
