Я до хати, а там хтось стorne
Того дня я поїхала продавати на ринок свої вареники. Хто ж знав, що розберуть за пів години, напевно тому, що пятниця і на неділю люди собі відварять свіженьке.
– І що робити? додому як вертатися, автобус тільки за годину.
– Підвезти, сусідко? – обізвався з червоного жигуля Коля, який зупинився навпроти мене.
– Ти мене дуже виручиш, сусіде! Дякую тобі!
Вже через 10 хвилин я піднімалася до своєї квартири. Повернула ключем у замку і зайшла. Живу з дорослим сином в однокімнатній хрущовці.
Я очі вилупила на цікаву картину. Син на ліжку, а під ним якась дівчина!
Молоді як не схопляться, як не заметушаться.
– А ти чого там рано?
– Ти ще маєш совість щось у мене питати? Чим ти думав, коли привів її сюди! Господи Боже, зараз моє серце стане.
Я не знала куди мені дивитися і що робити, злість пройняла все тіло, але тонкі стіни стримувати не кричати.
Дівчинка розгубилася не на жарт. На перший погляд, така худенька, маленька, навіть трохи нещасна сховалася за плечима сина і боялася слова сказати.
– Мамо! Можеш не переживати, ми любимо один одного і скоро одружимось.
– Яке весілля? Ти себе бачив, а її ти бачив? – кричала я, розуміючи яка ж невістка буде безтолкова.
– Весілля таке як у всіх, а то і краще! Мамо! Це Оля, вона носить під серцем мою дитину!
– Як дитину? Ви ще самі молоко з губ не витерли, куди вам діти?
Наступні кілька годин я не пам’ятаю. Син напоїв мене заспокійливими. А майбутня невістка зробила чаю з бутербродом.
Коли я заспокоїлась, то вирішила хоч розпитати що ця дівчина з себе представляє, хто її батьки, чим вона займається.
– Мамо, ти тільки не переживай. Оля виросла в дитячому будинку, у неї нікого крім мене немає.
Добре, що тоді була під заспокійливими, бо інакше довелося б викликати швидку.
Я взяла телефон і подзвонила до чоловіка. Він у мене тоді на заробітки поїхав до Чехії. Все йому виклала як по маслу.
– То й що, що сирота? Тобі з нею жити чи що? Орест вже дорослий, сам нехай вирішує кого брати за жінку! На його шиї буде!
Весілля таки відгуляли у сонячний вересневий день. Молодим пощастило орендувати квартиру в сусідньому будинку за вигідною ціною.
Оля мало що знала про обовязки дружини, тому ніколи не соромилась подзвонити до мене чи прийти за порадою. Вона вчилася зі швидкістю світла, а я з часом зрозуміла, що мій син буде таки нагодованим, спатиме у чистій постелі та матиме турботу від невістки.
Оля зразу після весілля називала мене мамою, а чоловіка татом. Я ніколи не чула від неї якоїсь претензії чи образи.
З народженням внучки моє серце розтануло назавжди. Ті оченята її – викапаний Орест.
На моїй роботі всі знали про мою внучку все, аж деколи просили трохи зупинитися з розповідями.
– Ти там перше її не любила! А що змінилося?
– Ой, дівчата, моя невістка – золота людина! Сину пощастило і на якусь інакшу я б ні за які гроші не проміняла! Лукавила, тут я була не права. Зараз все дуже добре, живуть душа в душу.
А через пів року у мене стався перший інсульт. Оля трусилася наді мною, плакала, молилася, щоб я жила. Напевно лиш її віра витягнула мене з того світу. Я ніколи їй цього не забуду.
Турбота невістки поставила мене на ноги. А через пів року я тішилася з новини, що вдруге стану бабусею!
Так і живемо собі в любові і злагоді. Нема ціннішого ніж родина і треба один одного поважати і любити. Це я вже переконалася завдяки Олі.
А якби тоді влаштувала скандал хто знає, як би доля сина склалася! Як думаєте до справ дітей варто втручатися? А якщо бачите, що невістка чи зять геть непутящі? Що ж тоді робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
